Львів настільки вже білий, що хочеться назву змінити.
Хай хоча б на сьогодні… А сніг – все паде та паде.
І сніжинками йдуть до садочку малесенькі діти,
їх – сніжинкою більшою – мамця за ручки веде…
Білий Храм… Біла стежка біліє між білих будинків…
Розгубився – чи йти проти білого – білий двірник.
Біле небо сміється зі Львова і білих сніжинок
додає, додає, додає, поки лютий не зник.
Львове мій, ти сьогодні у мене такий білолиций,
наче борошно з воза небесного хтось розгубив...
Та на жарти небеснії ти не умієш озлиться.
Я й таким – білолицим – сьогодні тебе полюбив...