А обрій зливається з небом,
Вкривається снігом, як море.
Чарівна зимова не будь,
Її блакитні простори.
Тьмяніє мій вечір в надії
Сусідського ранку вітати.
І розділити з ним мрії,
Мовчання і схожість шатів.
За смутком не треба жаліти
По ночі порожніми снами.
Як хочеться просто жити,
Втішатися вечорами.
За кавою з кицею в обіймах
Дивитись на добре, веселе.
І щоб нічого о війнах,
О голодоморах в селах.
На жаль, немає тих ліків,
Щоб серце моє не боліло.
Я б стерла ту тугу на віки,
Нехай би вона миготіла,
Десь в небі Північною зіркою.
Я б в сяйво оте дивилась
Згадавши теплу усмішку,
Тихесенько їй помолилась.