Давай залишим все до кави – невимушеної розмови
людей, яким вже час зустрітись, та оминути головне.
Ми забобонно не промовим палких, величних слів любові.
Ми просто будем говорити про щось навмисно не сумне....
Нікому, справді, не потрібно про наболіле і одразу.
Нехай зникає, що тяжіло, без зайвих слів, без жодних слів.
Давай врятуємось с тобою вже тим, що ми сьогодні разом –
удвох нарешті... Вдвох... Нарешті... Як ти хотіла... Я хотів...
Ми наговоримось з тобою про щось і справді несерйозне.
Ми насміємося з тобою над тим, чим можна, – без образ...
І мрію, що твоя рука здійматиметься граціозно
і опускатиметься... Поруч... З моєю... Та не видасть нас...