"Не вдивляйсь в безодню!"- мудрі говорили.
Я ж куди не гляну,- скрізь безодня та...
розум розколола синова могила,
а життя без нього - морок й пустота.
Не знаходить серце ні у чім розради,
ні ріднІ, ні друзям мій не зменшить біль...
хоч і співчувають, і сердечно радять,
щоб ожити,- більше докладать зусиль.
А в мені безодня чорна, стоголоса...
а в мені зажура серце пожира...
бАйдуже сіріють горді хмарочоси,
сонно плинуть вОди зимнього Дніпра.