(До дня народження Т. Г. Шевченка)
Побачив Кобзаря у сні,
Що його думи і мої,
З’єднались у розмові тихій,
У хаті, у родині милій.
Він розповів, що кріпаки
У закріпаченій країні
На панщині були раби
І стогін йшов по Україні.
Пани неначе чужаки,
Вбивали душу ту народну,
І за повстання в кайданах
Вели на каторгу холодну.
Я відповів, що в боротьбі
Тут знову стогнуть українці,
Гуляють на кістках пани
І гинуть на війні сини.
Чуби летять, «браття свої»,
Вже не брати, а олігархи ,
Та за кордоном «судді» ті,
Ділять владу всю по барські.
Марнують гроші на війну,
Війна їм рідна не Вкраїна,
І сатаніло, як чужу,
Терзають «українське тіло».
Що їм народ?! Не вимре він
Хоча знедолений сирітський,
В дорогах, ямах вбивчих тих,
У вдовах біля плит могильних.
Почув Тарасові слова:
- За що та ллється кров людська,
Чому розбрат - свої чужі
Не бачать Правди, як сліпі?
Забули Істину святу,
Забули заповіді вірні,
Це слово «Не убий!» - молю,
- «Да возлюбіте!» - браття рідні!
У владі злодії - чини,
Зметіть їх вітром – боротьбою
Гонитть їх з правдою усі
І будьте в єдності святою.
Слова, як заклик для усіх,
Через всі терні, біль і муку,
Тарас нам говорив усім,
Щоб берегли країну любу!
Щоб було ЛЮБО на землі,
На славній, милій Україні,
В щасливій, вольній всій сім’ї,
Радів народ по всій країні.
4.03.2019