Пам'яті Оксани Боженко
Щось раптово темнішає. Певно, дощитиме в нас...
Ще хвилина і дощ лопотітиме по підвіконні.
Все відбудеться так, як у нас відбувалось щораз:
дощ, розкрите вікно, тихий сум і щасливе безсоння.
Дощ – безумство моє... Дощ… І все – як колись, як тоді...
Дощ і я – ми на тебе у щемі чекаєм терпляче...
Та ніколи до мене уже не прийдеш по воді,
мій коханий єдиний, мій вічно коханий юначе...
Ось уже лопотить... Альф гарчить – Альф не любить дощу...
Львівський Альф. Львівський дощ. Два львів’янина, та – несумісні.
Не закрию вікна. Дощ – як перша любов… Я – мовчу.
Попри Альфа, дослухаю дощ – мов улюблену пісню...