Сяє світле сонечко
З оченят Весни…
А Зима втомилася, –
Спить і бачить сни.
Пташечка пригрілася,
Пісню цвіркотить.
В калюжці помилася,
По справах летить.
Сукню Зима скинула,
Бо та – забруднилася.
В пралку сніжну кинула, –
Блиском щоб мінилася!
Відпочине трішечки,
Поживе у снах
І обує ніжечки, –
Ходить по снігах.
Уступила сестронці
Справи всі земні,
Святощі та лесощі, –
Світ новий у сні.
А Весна вся світиться,
Від веселки нітиться,
Мокра від дощу.
З Вітром-Цуром грається,
Грому не лякається.
Каже: «Не пущу!».
У зеленім платтячку.
В чарівнім лататтячку
Бігає лужком.
Й іноді спиняється, –
Щоб йти за плужком.
Потримає віжечки.
В ґрунт замаже ніжечки
Й знову геть бігцем!
По слідочках – квіточки
І травинки-ниточки.
Біжить манівцем!
Листячко-барвистячко, –
Пензлем й олівцем!
Сяє світле сонечко
З оченят Весни!
Весна – Бога донечка!
Красу пригорни.
Від тепла життєвого,
Чудо-промінців,
Проблиску миттєвого –
В серці Бог ожив!
© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2019
10.03.2019
11:19
м. Львів
Всі права застережені. Будь-яке відтворення та використання без письмової згоди автора заборонене.
Повна або часткова републікація, публічне виконання тощо, без письмової згоди автора забороняються і вважаються порушенням авторських прав.
Цур — український вигук. Уживається у виразах для заборони торкатися або привласнювати що-небудь, робити щось. Також використовується для скріплення домовлення, певної умови, а також для виразу невдоволення, несхвалення, бажання позбутись чогось, або не згадувати щось. Схожі слова з аналогічним ужитком існують в усіх східнослов'янських мовах (біл. цур, чур, рос. чур); від укр. цур походить також пол. cur («чорт»).
Походження
Походження вигуку цур (разом з похідними цуратися, цурати) неясне, припускається зв'язок зі словом цурка, що може означати, по-перше, палицю для відганяння нечистої сили, по-друге — дерев'яне зображення бога-предка. У цьому разі вигуки цур, цур-цура є закликанням до цього духа. Порівнювали з ци вигуком і слово пращур, а також чорт. Д. К. Зеленін і О. Б. Страхов зіставляли його з грец. kuloc(«пан», «господь»), вважаючи, що первісно воно означало «Господи!», «Боронь Боже!». Менш ймовірні гіпотези про запозичення аналогічного рос. чур з чув. tsar («тримай», «спиняй», «стій»), з дав.-сканд. Tyr («Тор», «бог війни»).
https://uk.wikipedia.org/wiki/