1. Вступ
Валерія вийшла заміж ще школяркою. Так сталося, що вона, зовсім юне і недосвідчене дитя, безтямно закохалася і завагітніла ще в десятому класі. Андрій у неї був перший, вона в нього, старшого на цілих 7 років,- одна із багатьох. Проте, побоюючись гніву її суворого батька, вони змушені були відразу одружитися.
Дівчина просто обожнювала цього високого чорнявого красеня і прагнула всіляко догодити йому. Намагалася бути бездоганною господинею, палкою коханкою та уважною дружиною. Однак, уже через кілька років подружнього життя зрозуміла, що ніколи не буде єдиною жінкою в житті цього невгамовного чоловіка-бабія, який зроду не зможе задовольнятися однією партнеркою. Спочатку були благання і сльози відчаю, потім настали абсолютна байдужість та глибоке розчарування. Андрію вдалося повністю підкорити собі волю молодої дружини. А Лері - звикнути до його тривалих "відряджень" та відсутності вдома. Він був хорошим господарем і батьком, уважним у побуті, забезпечував її та дітей усім необхідним. Тому юна господиня, дивлячись на інших жінок, які не мають усього цього, змушена була терпіти…
Але одного разу терпець увірвався, і взявши з собою дітей, вона пішла з дому… Та видно від своєї долі, не так-то і просто утекти, бо дорогою вона зустріла Юрія, який утішив та вмовив повернутися додому. Отак, несподівано для себе, вона і знайшла єдиного друга і коханця.
Уділ Юрка також був непростим. Він пройшов Афган, пережив зраду невірної дружини, - якось, повернувшись з далекого відрядження, застав її в ліжку з зовсім молодим хлопцем. Хоч як благала, не пробачив, пішов із дому, залишивши все дітям, і знову попросився ще на одну ходку заробітчанином. Півроку його не було, а коли приїхав, відразу купив собі стару хатинку і почав нове холостяцьке життя. Без жінок і усіляких подальших надій на стосунки з ними.
Доля сама привела до нього цю людину, таку саму скривджену та зневірену, як і він. Можливо, саме тому вони так прекрасно і зрозуміли один одного…
Здоровий глузд до Юрасика повернувся лише через кілька років їхніх таємних стосунків.
-Так більше не може тривати- вирішив він. Це сталося, коли святкуючи Новий рік з родиною Пилипенків, їхня бурхлива гулянка, ледве не закінчилася бійкою за ніч з дамою, яку вони тривалий час ділили між собою..
Розлучення коханців було довгим і затяжним, вона все ніяк не могла змиритися і відпустити, та і він сам прикипів душею і звик до цієї симпатичної жіночки.
Через деякий час в його житті з'явилась інша. Видно його місією стало допомагати безталанним скривдженим особам..
Так само, як і першого разу, їхнє несподіване знайомство відбулося при досить незвичних обставинах. Колись, під вечір, ідучи по справам, він почув галас та дуже голосну лайку. Зазвичай він тримався осторонь всіляких сімейних баталій, та обходив їх стороною. Але цього разу чомусь ноги самі повели його на те подвір'я, обабіч ставка. Звісно, село є село, і тут майже всі люди знають один одного, принаймні в лице та по імені.
Родина Хижаків не славилася особливою толерантністю та вихованням, це прізвище говорило само за себе і яскраво характеризувало їхню нелагідну вдачу. Такі можуть послати чим подальше та добряче надавати стусанів будь-кому, тим паче і якомусь непроханому миротворцю.
Йому б не зупинятися та іти, куди прямував, та в пам'яті раптом так виразно постали ті величезні «лупаті»* очиська та тендітна фігурка дівчини, яка двадцять років тому приїхала до них на практику. Саме в цьому будиночку над річкою, разом із двома однокурсницями, вона тоді і жила. Покійна господарка, баба Оля тоді ще не знала, що одна із її квартиранток назавжди залишиться в їхній тихій Пилипівці, а потім, коли старенька занедужає, до смерті доглядатиме її…
Те, що побачив неслабкодухий Юра, змусило порушити його своє правило невтручання в сторонні суперечки. Серце колишнього афганця здригнулося при вигляді того, як двоє коренастих людей буквально забивали невисоку худу жіночку. Вони проклинали її, на чому світ зійшовся і, не даючи навіть слова сказати в своє оправдання, жорстоко лупцювали.
Колишній афганець кинувся рятувати знесилену жертву і виштовхавши розлючену парочку з обійстя, допоміг нещасній.
Отак вони і зустрілися вперше. Він – розчервонілий і захеканий, вона – розгублена, зі слідами побоїв на обличчі… До цього дня вони навіть не були знайомі, бо тоді, в юності, він так і не насмілився підійти, побачивши поряд з нею першого красеня села.
Як же склалася її подальша доля? Листаючи сторінки календаря давно минулих днів, в яких він іноді, мимохідь бачив її тендітну постать, але достовірно не міг пригадати нічого, бо їх дороги майже ніколи не пересікалися. Ці величезні очі василькового кольору – ось і все, що чітко закарбувалося в його пам'яті… І зараз, коли він нарешті наважився в них зазирнути, їх виразність і бездонність вразили його до самої глибини душі…
2. Лідія.
-Лілія, лілія, ой, ти ж, моя лілія, рости ж, моя лілія, ти - моя лілея!
Світловолоса миловидна жіночка, схилившись над немовлятком, лагідно наспівувала цю відому пісеньку, на свій власний лад. Дитинка в колисочці була навдивовижу славнесенька, і схожа, мов дві краплинки води, на свою матусю. Така сама білявочка з превеликими виразними оченятами.
- Ти ж моя квіточка, Лілечка, спи у люлечці,
Гарної долечки хай принесе тобі місяць із вулички..
Лідія вправно сплітала слова в імпровізовані віночки, вкладаючи у них всю свою любов та ніжність.
Лише одному Богу було відомо, як сильно вона хотіла цю дівчинку. Але усі її попередні вагітності закінчилися народженням одних лише коренастих богатирів, на радість їхньому татусеві, який вважав себе справжнім полководцем.
Довгоочікувана донечка, четверте дитя в їхній родині, була зовсім іншою, і була поміж братиками, як біленька кучерява лілія між смуглявими чорнобривчиками.
-То твоя точна копія, викапана** мала Лідка!- в один голос заявили чоловік і свекруха. Але лише вона одна знала, чиї риси обличчя успадкувала її мала лялечка та завдяки кому вона з’явилась на світ.
Нетривале санаторне лікування хронічного бронхіту пішло на користь її здоров'ю. Вона була не з легковажних жінок, і тому Петро, не вагаючись, купив їй путівку і без найменших ревнощів відпустив на два тижні до Ялти.
Не те, щоб вона не кохала свого благовірного– поважного та шанованого сільською громадою головного агронома.
Той, курортний, був зовсім іншим – таким вишуканим, струнким, інтелігентним красенем і вигідно відрізнявся від її кремезного, простого як «двері», неромантичного чоловіка. Новий знайомий читав її свої вірші під час спільних вечірніх прогулянок побережжям, і щоранку дарував свіжі квіти. Мрійниця Лідочка не на жарт захопилася, і всупереч своїм твердим, як скеля моральним переконанням, в останній день морської відпустки віддалася йому. Хочу мати дівчинку, схожу на нього! Таку саму талановиту і красиву!
Рівно через дев’ять місяців після того, щасливий, нічого не підозрюючий чоловік забрав її з родильного відділення.. Після народження доні вона стала більш чутливою, натхненною, загадковою, але він був настільки заклопотаний вирощуванням урожаю в колгоспі, що не помітив цих змін в поведінці дружини.
Все було б добре, якби одного разу Петро не наткнувся на її таємний щоденник, і не вирішив його прочитати. Це була його фатальна помилка, яку він ніколи не зможе собі вибачити… ціною в життя його любої Лідуні та своєї заплямованої совісті…
Подробиці і всю правду цієї сімейної драми Ліля дізнається лише через тридцять років… Вона знайде в собі сили вибачити батька, і визнати, що всі ті події давно минулих днів є несприятливим збігом обставин та нещасним випадком…
3.Лілія. мандрівка в минуле
-Лілія, лілія, ой, ти ж, моя лілія… Незрозуміло чому, ця пісенька часто платівкою прокручувалася в голові у Лільки, а особливо коли їй було дуже сумно чи весело… В юності багато хто захоплювався її нестандартною красою, а найбільше величезними очима-озерцями. Вона ж сама, дивлячись у люстерко, щоразу бачила там лише мале кумедне дівча з тонким неслухняним волоссям кольору соломи та випуклими «баньками»***, які здавалося, от-от викотяться зі своїх очних ямок.
Жіночка щойно сіла на нічний поїзд «Київ - Варшава» і її чекали майже дванадцять годин дороги до незнайомої країни, наодинці з собою та спогадами. При собі вона мала лише скромну валізку та величезний життєвий багаж «сорок плюс». Потішно, але її і досі могли прийняти за студенточку, і все завдяки зросту - «метр з кепкою» та субтильній, дитячій зовнішності. Ось і зараз, провідниця дуже здивувалася, побачивши справжній вік у паспорті.
Звісно, купе класу «Люкс» було не по кишені безробітній Лілі, але майбутні роботодавці прислали на її електронну адресу саме такий квиток.
Зручно примостившись біля вікна, вона намагалась хоч щось розгледіти, але на вулиці було настільки темно, що в її поле зору потрапляли лише далекі вогники, спалахи ліхтарів та безкрайнє небо, щедро засіяне зорями…
Невідомо чому, згадалося, як відразу після випускного, вчорашня школярка вперше вирушила в неблизьку подорож до тата, на батьківщину. До того часу вони спілкувалися лише по телефону, а ще, він іноді сам провідував їх з матінкою Зіною, хоча довше одного дня не гостював ніколи, бо за сотні кілометрів його чекали нова дружина та маленька донька.
То була її перше, свідоме знайомство з рідними місцями, від якого вона отримувала велетенське задоволення та втіху. Мальовничі гори та полонини Закарпаття привітно зустріли свою колишню мешканку. Зачаровувала нереальна краса природи, від якої захоплено зупинявся подих і шалено колотилося сердечко.
Саме в цих казкових краях вона народилася і прожила перших три, найщасливіших в своєму житті рочки, в повноцінній родині, з люблячими її батьками та старшими братами. Проте, як Ліля не намагалася попорпатися**** в скрині дитячої пам’яті, всі її спогади були безжалісно затерті часом. Свою кровну маму вона пам’ятала лише по знімкам, з яких неймовірно схожа на неї, бездоганна леді, посміхалась своєю зірковою посмішкою, і трохи сумним примруженим поглядом.
Сімейний альбом маминої сестри Зіни, зберіг у собі лише дві її світлини: професійний портрет із студійним надписом «Ялта» та любительське, трохи розмите, спільне фото сестричок.
Які ж вони різні, ці дві її матусі- Лідія і Зінаїда Анатолівни! Старшій із них хтозна-чому, так і не вдалося вийти заміж і завести власних діток. Вона була не такою привабливою і сонячною, як молодша, і мала трішки відлюдькувату, потайну натуру. Але це не завадило їй, подарувати племінниці, всі свої тепло та нерозтрачену ніжність. Звісно, рідну матір вона не замінила, але Лілія мала цілком пристойне, необділене турботою дитинство. Тата і братів вона майже не знала…
Ця неблизька мандрівка через всю Україну, «в минуле» багато чого обіцяла мрійливій, сповненій надій шістнадцятирічній , дівчині. Возз’єднання з близькими людьми, перша зустріч з меншою зведеною сестричкою, а також майбутній вступ до вищого навчального закладу…
4. Лілія. Перше кохання. інститут
Головною подією наступного дня після прибуття Лілії до родинного гніздечка став п’ятдесятирічний ювілей батька. Невеличке гуцульське село мало свої традиції і обряди. На винятково урочисті події, напроти будинку культури, накривався довжелезний стіл, і влаштовувались гучні гулянки для усіх мешканців. Багато хто приходив в національних костюмах, це було веселе театралізоване свято, з місцевими ласощами та танцями.
Юна особа ще ніколи не отримувала стільки яскравих вражень за один день. Вона перезнайомилася геть з усіма ближніми та дальніми родичами, оглянула найкращі краєвиди поселення, досхочу натанцювалася, і навіть… закохалася. Вбрана в вишиванку та віночок вона була схожа на тутешню файну гуцулочку.
На повільний танок її запросив високий симпатичний парубок. До цього вона ще ніколи не танцювала з юнаками. Тому, коли новий компаньйон представився Степаном, засоромилася, і несподівано для себе, запитала його прізвище.
- Нескажу,- відповів той, і тут же хутенько**** добавив - моя фамілія Нескажу. «Лілька Нескажуха» – мала фантазерка приснула від сміху, відразу примірявши на себе роль вірогідної володарки цього кумедного прізвиська. Але хлопця чомусь це ніскільки не здивувало. Він уже звик до такої неоднозначної реакції, і частенько потрапляв у схожі, дотепні ситуації.
Після закінчення свята, вони разом, неспішним кроком, прогулялися до хвірточки її будинку. А потім ще довго, майже до ранку говорили на лавочці, під розлогою пахучою липою і все ніяк не могли розпрощатися…
…Вже наступного дня, радісна та окрилена мандрівниця прокладала новий автобусний маршрут. В одному із крихітних містечок центральної України на неї чекали вступні іспити, щоб по протекції батька стати студенткою педагогічного інституту.
Відразу після приїзду її поселили до гуртожитку, і вона відчула себе дорослою, здатною підкорити будь-які вершини господаркою життя. Дівчину очікували цілих чотири роки навчання та веселих студентських пригод, поява нових подруг та прихильників.
Але б куди б вона не пішла, і щоб не робила, постійно пригадуватиме Степана, своє перше, яскраве захоплення. З якихось, незрозумілих причин, їхня єдина зустріч примусить її тривалий час, зберігати цій людині, свою дитячу відданість.
Звісно, мініатюрна білявочка не буде обділена увагою осіб протилежної статі. Проте, як би не старалася залицяльники, не зможе нікому із претендентів подарувати свою своє сердечко.
З Нескажу вони більше так і не побачаться. Невдовзі після її вступу до ВУЗУ, його заберуть на службу до армії аж до Далекого Сходу, де він одружиться і залишиться назавжди.
5. Лілія. Пилипівка
На початку останнього курсу навчання, Лілю разом з трьома одногрупницями відправили для проходження педагогічної практики в Пилипівку. Немолода прибиральниця, яку тут називали просто баба Оля, запросила майбутніх вчительок до себе на «квартиру». Так було зручно усім, старенька жила всього лише через кілька дворів від школи, і кожної осені безкоштовно брала до себе квартиранток. Причиною для того була її самотність. Але вона щоразу говорила, що їй потрібні помічниці, які б допомогли їй зібрати та з’їсти неабиякий урожай яблук і грушок. Під вечір, стомлені дівчатка вже комфортно розмістилися у просторій вітальні старенького, але затишного будиночка бабусі. І ділилися враженнями про свій перший день на новому місці. Вони обговорювали село, школу, нову оселю та напрочуд симпатичного і привітного сина директора школи, Івана, який допоміг їм донести речі до нового житла.
Лілії вкрай лестила увага цього статного красеня, який вважався тут перспективним женихом. На заздрість місцевим дівкам, він забирав її на своєму новенькому блискучому мотоциклі зі школи, і катав околицями. Молодята почали зустрічатися, і уже під кінець практики запланували побратися. Дівчина була такою щасливою, малюючи в своїй уяві картину того, як приїде додому до татуся зі своїм красунчиком чоловіком. А ще краще, відсвяткувати весілля на батьківщині! Степану неодмінно напишуть про цю яскраву подію і той обов’язково приревнує і пошкодує за нею, зрозумівши кого він втратив.
Хто ж знав, що згодом її життя в Пилипівці перетвориться на справжнє пекло? А її красень Ваня виявиться звичайнісіньким розбещеним маминим синочком та гулякою…
Коли життя зі владною свекрухою та примітивним чоловіком стане геть нестерпним, сердечна баба Оля знову знову надасть їй притулок.
Милі сусіди Хижаки спочатку здаватимуться їй таким уважними, чуйними, а особливо їх син, Андрій. Він та його дружина Валерія проживали в іншому кутку села, але Андрійко часто заходив до батьків після роботи і допомагав по господарству. Коли по сусідству з ними з’явиться ця мила молода жіночка з двома дітками, його візити стануть ще частішими. Саме він і підтримає її в період розлучення з Іваном і в майбутньому стане коханцем та покровителем на цілих шість років. Але його опіка коштуватиме їй аж занадто дорого. Зі сторони все виглядатиме так, ніби цей бабій схаменувся і став відданим сім’янином. Насправді ж він просто використовував владу над двома, залежними від нього жінками.
Але про цей час Лілі чомусь абсолютно не хотілось згадувати. То був не самий приємний, заплутаний і безпросвітній період її життя.
Був ще і Юрко. Симпатичний афганець, який дуже хотів їй допомогти та витягти з цієї кагали. Насправді він ще більше ускладнив її, і без того непросте життя. Спілкування з ним часто закінчувалось спільними тривалими запоями. Андрій забирав її від нього, приводив до тями, і тоді вона опинялася уже в його полоні та владі. Так, вона зустрічалася відразу з ними двома, і кожен із них по своєму нею маніпулював. Жінка ненавиділа сама себе за свою слабкодухість, але вилізти із цієї трясини самотужки, не мала сил. Здавалося, кінця і краю цій темній полосі вже немає…
Проте одного разу, коли від відчаю, вона була готова кинутися з моста під колеса автомобіля, проїжджаючий поряд таксист, зупинився і не дав їй зробити цей непродуманий вчинок. Саме цей новий знайомий, Денис, і став її рятівним кругом в непростій ситуації, витягнувши її з того замкнутого кола, в якому вона опинилася.
Потяг під’їхав до таможні і тому Лілі довелося переключитися із режиму «спогади» до реального життя. І коли всі бюрократичні моменти залишися позаду, до кінцевого пункту призначення залишилося пару годин.
Виснажена довгою безсонною дорогою вона поринула в солодкий, але не короткочасний сон.
6. Польща.
Ось і Варшава. Великий шумний мегаполіс, столиця Польщі. Місто, де проживають майбутні роботодавці Лілії. Ще десять років тому Марина, так само, як і вона зараз, приїхала сюди на заробітки і працювала простою прибиральницею на заводі. Потім зустріла тут свого Антоні і тепер вона поважна пані Кравчик, дружина успішного чоловіка та мама трьох славних хлопчаків.
Їхня родина живе наскільки заможно, що має власного водія. Саме він і очікував її біля вагона поїзда. Жіночка відразу впізнала цього симпатичного чоловіка середнього віку і сама підійшла до нього. Він був настільки схожий на свого брата Дениса, що непотрібно було і фото для його ідентифікації.
Уважний зустрічаючий, який представився Сергієм, підніс та погрузив її нехирий багаж до своєї автівки.
- Не бійся і не хвилюйся. Це дуже порядні, чемні, толерантні люди,- переконував її новий знайомий,- я у уже біля трьох років працюю, і обіцяю, що вони тебе нічим не скривдять. А якщо будеш виконувати свої обов’язки старанно і добросовісно, ще і зарплату підвищать. До речі, твої майбутні підлеглі досить такі пристойні і слухняні дітки, хоча і досить такі рухливі, але тобі з ними буде цікаво.
- Спасибі Вам за допомогу з працевлаштуванням – зніяковіло подякувала Ліля.- Вас з братом до мене ніби сам Бог послав.
- Насправді моєї заслуги в цьому не так то і багато. Тобі пощастило, що попередня нянечка знаходиться в цікавому положенні і збирається стати мамою. От вона і поїхала додому народжувати, звільнивши місце для тебе. А ось ми уже і приїхали. Тут тепер ти житимеш і працюватимеш.
На вигляд будинок, біля якого зупинився їх автомобіль, мало чим відрізнявся від його своїх скромних ошатних сусідів. Але було в ньому щось таке, незримо особливе, яке говорило про те, що господаркою в ньому була українка.
7. Епілог
З того часу промайнуло рівно три роки. Не скажеш, що вони були легкими для Лілії, яка вперше за все життя перетнула кордон іншої країни. Сімейство Кравчик, в яких вона проживала, спілкувалася між собою відразу двома мовами. Господар і тато Антоні мав українське коріння, тому для нього було важливо, щоб його діти з народження вивчали рідну мову його мами і бабусь, так само, як і мову теперішньої країни проживання.
Новій няні по ходу її роботи в двомовній родині, теж довелося вивчати польську. Жіночці неймовірно пощастило, що її роботодавцями та новими друзями стали саме ці, приязні та компанійські люди. Для адаптації нової помічниці тут були створені майже ідеальні умови, так як вона була не просто найманою працівницею, але і майбутнім новим членом сім’ї.
Через кілька днів після приїзду, для неї була організована екскурсія містом. Її персональним гідом та шофером став Сергій. Головним символом столиці була Варшавська русалка, тому знайомство з традиціями та видатними місцями було розпочате саме з неї. Україночці дуже сподобалося усе побачене і почуте від її обізнаного та ерудованого супроводжуючого. Трохи потішило те, що магазини тут називалися дотепним словом «склеп».
- Зверни увагу на цю вивіску «Salon urody «Meri»»- показав їй Серж, - власницею цього закладу є наша Марина, то їй Антоні подарував на п’яту річницю їхнього одруження.
- Як же їй пощастило!- по доброму позаздрила Ліля, пригадуючи усі свої невдалі спроби влаштування особистого життя. Вона була наскільки зворушена цим широким жестом, що не стрималася і вголос вимовила своє захоплення.
- А що, твоє квіткове ім’я, дуже б пасувало будь-якому закладу, - посміхнувся у відповідь компаньйон, вражений її красою та милою дитячою безпосередністю… Отак і почалася їхня дружба, яка поступово переросла у надійні, міцні, тривалі відносини….
-Лілія, лілія, ой, ти ж, моя лілія…
Ця гучна і неймовірно бадьора пісенька стала головним символом та улюбленою мелодією приватної садиби-пансіонату «Лілія».
Тоді, у їхню першу спільну з Сергієм відпустку, вона не стрималася, щоб не показати йому прекрасні краєвиди Закарпаття. Тут пройшло її забуте дитинство, тут вона зустріла своє перше кохання. Згадка про «Нескажу» викликала у неї зовсім інші почуття, кардинально протилежні тим, якими вони були двадцять років тому. Звісно, вона наробила багато дурниць, на зло йому взявши шлюб з тим пустоголовим красенем, майбутнім батьком її дітей. Але то був її шлях, хоч і непростий і тернистий, але привівший її до цього щасливого хеппі-енду.
На час їхньої першої мандрівки по рідним місцям, батьківська хата уже була продана зведеною сестрою. Тому вони ночували у якихось далеких родичів.
Тоді вона ще не знала, що Сергій з першого погляду закохався в ці унікальні пейзажі та ландшафти, і в його голові почав зароджуватися план сюрпризу для своєї майбутньої половинки.
- Ми одружуємося і повертаємося на Батьківщину!, - подружжя Кравчик з радістю прийняло цю новину. - Запрошуємо вас на наше весілля, яке відбудеться в самому найкрасивішому куточку України!
- Як же ми за вас раді, дорогі наші! Звісно, нам дуже шкода втрачати таких цінних і добросовісних працівників, але ваше щастя важливіше всього!
- Якби не ви, то ми так би і не зустрілися! Тому відмова не приймається, ви самі почесні гості і свідки нашого скромної урочистої події. Присутніх буде небагато, тільки самі найближчі для нас люди: Ліліїні дорослі сини з дружинами, моя мама та брат Денис. І ви, наші найближчі друзі!
Щаслива та вперше в житті по-справжньому закохана жінка, була вельми здивована тому, що заклад для святкування їхнього майбутнього весілля, знаходився на місці її колишнього батьківського будинку. В новопобудованих, зі смаком оформлених кімнатах, ще досі пахло деревом та свіжою фарбою. Судячи з цього, їм пощастило бути одними із перших постояльців пансіонату.
- Як же називається ця садиба?- Поцікавилася майбутня наречена у чоловіка, якого вона прийняла за власника.
- Ми ще не прийняли остаточного рішення, але обіцяю, що ви станете перші, хто про це дізнається – загадково посміхнувся чолов'яга.
Церемонія їхнього розпису відбулася за стінами ЗАГСу, в виїзному порядку реєстратора, безпосередньо на місці банкету. Гості сиділи за святковим столом, під відкритим небом, і насолоджуючись мальовничою природою, раділи разом з щасливими молодятами. Після зворушливого моменту обміну обручками, новоспечений чоловік урочисто презентував своїй дружині ключі незрозумілого походження.
Який же був шквал емоцій, коли відразу після цього розпорядник святом зняв шовкову накидку з вивіски «Садиба - пансіонат «Лілія». То був такий величезний неочікуваний сюрприз! Радості і приємному збудженню молодої нареченої не було меж. Всі гості були також край здивовані. Лише один Антоні, як не намагався зімітувати подив, але на його лиці була написана причетність до задумки свого найкращого друга.
Значення слів діалектів, виділених в тексті *
«лупаті»* - випуклі, виразні
викапана**- точна копія
«баньками»***- великими очима
попорпатися****- покопатися
хутенько***** -швидко