Життя - це ніби шафа із полицями,
І добре, як заповнені вони
Важливими речами і дрібницями,
Що тішать теплим променем весни,
Чи літа безтурботністю і радістю,
Осінніми світлинами надій,
Чи сніжною мрійливістю і слабкістю,
Чи швидкістю проходження подій…
Та сумно, як полиці хоч би деякі
Порожні… і минуле там не спить…
І зникли в світ закохані метелики,
Забулася чомусь щаслива мить…
Нестача відчувається… щось втрачено…
А що, і сам не відаєш, тому
Шукаєш по чужих - своє пробачення,
Без нього не зали’шити пітьму…
Страшна вона, з очима злого веприка,
З полиць стрибає в душу і ятрить…
І тягнеш крадькома не свого сведрика,
А то, буває, з жадністю - аж три…
І пхаєш у порожні ніші… Годі вже,
Чи шафа де не трісне? Розмір твій?
Життя – одне, та в нім перенародження
У звіра найстрашніше є із дій!
Своє шукай, цікаве, у щоденності
Воно творця чекає, тож твори!
Позбудешся самотності, нужденності,
І добрість спустять янголи згори.
(25.02.19)
Перевела Римма Батищева:
Вся наша жизнь как шкаф, где много полочек,
И славно, коль заполнены они
Событиями днём и даже полночью,
Что тешат тёплым лучиком весны…
Иль лета беззаботностью и радостью,
Осенним светом сладостных надежд,
Иль снежными мечтами, тихой слабостью,
Иль скорым действом: вот ещё рубеж…
Но грустно, если есть такие полочки,
Где пусто, где и прошлое молчит…
Пропали те приятные осколочки,
Как выпавшие в зданье кирпичи…
И чувствуешь, что часть, увы, утрачена…
А что, и сам не знаешь, потому
Прощенья ищешь – мной за всё ль заплачено?
Иначе не развеять эту тьму!
Страшна она, с глазами вепря злобного,
Слетает с полок, душу бередит…
Чужое платья тащишь, неудобное,
Что вовсе не походит, не сидит…
Суёшь в пустые ниши… наваждение!
Не треснет шкаф, наполненный чужим?
Ведь жизнь одна, в зверей перерождение
Страшней всего, оно подобно лжи.
Своё ищи, красивое, достойное!
Живи, как надо, в этом интерес!
Растает и сиротство беспокойное,
И благость спустят ангелы с небес.