Тихою поступью ходит молитва,
Вьётся лианою в синий простор.
А над деревней такая палитра,
Что под ресницы не спрятать мне взор.
Чувств не скрываю, тепло озорное,
Хмель от красы будоражит мне грудь.
Март половодьем обиды все смоет,
Чтобы смогла я свободно вздохнуть.
Как не спугнуть мне молитву святую,
Не обронить в половодье надежд?
День не прожить бестолково, впустую,
Как залатать над деревнями брешь?
Дуже тихесенько ходить молитва,
В’ється ліаною в неба блакить.
А над селом грає світлом палітра –
Погляд під віями не притаїть.
Це відчуття! І тепло враз сповиє
Груди мені – будоражить краса.
Березня повінь образи всі змиє,
Щоб вільно дихати: кривда згаса.
Як не злякати пречисту молитву,
В паводок як не зронити надій?
Вдень оминути безглуздість пролиту,
Селам уникнути грізних стихій?
перевод Валентины Лисич