Сьогодні я зустріла леді Старість,
Сиву жінку, в білосніжному вбранні.
В очах ії шукала я зухвалість,
Печаль і тугу, що приходять восени.
Натомість посміхнулася до мене,
Лагідно, мов янгол шепотіла:
- Бачиш поле соковите і зелене?
Мати- Земле усіх благословила!
Прийде час, вберуть лани колосся
Зоряним намистом золоченним,
А твоє туге, руде волосся
Вкриє сріблом сніжним так натхненно!
-Відчуваю, що душа твоя палає,
І думки журбой не полонені,
А це, люба моя, означає,
Що не скоро гостюватимеш у мене!