Не дочекатися рядків.
Твоїх не дочекатись кроків.
Побути просто одиноким.
Я потай саме так хотів:
ні слів, ні рим, ні суєти,
на навіть натяку на поспіх, –
годину, дві чи більше поспіль
нікуди не потрібно йти.
Лиш очі. Небо. І вікно.
Дивитись. Мовчки. Лиш дивитись.
І навіть потай не молитись,
немов забутись тихим сном...