Вечірній парк, задумливі дерева...
Послухаємо тишу, як колись
Здається, ось на лавці, біля клена
Ми в поцілунку першому злились.
Паслися тіні у зеленім листі,
Шептались тихо сутінки і сни,
І бігли хмарки легкі і перисті,
Чіпляючись за кучері сосни.
Ми вивчили напам’ять кожну стежку,
В обличчя знали, навіть, голубів.
А, пам’ятаєш, тут читали книжку,
А за кущем їжак ще шарудів?
Від згадок на душі так легко й тепло
І роки десь втекли через паркан…
Підемо, любий, поки ще не смеркло –
Прощалось сонце і лягав туман…
Вечерний парк, задумчиво-зелёный...
Послушай тишину. Немая высь.
Мне помнится, здесь на скамье у клёна
Впервые в поцелуе мы слились.
Скрывались тени меж зелёных листьев,
Шептались тихо сумерки и сны,
Бежали облачка воздушно и перисто,
Цепляясь за кудрявый стан сосны.
Познали голубей любовную интрижку
И все тропинки в парке, во даёшь!
А помнишь, мы вдвоём читали книжку,
И нам мешал читать, шурша кустами, ёж?
Воспоминанье души нам согрело,
И убежали годы за экран...
Пойдём, мой дорогой, покуда не стемнело -
Уж солнце село, и приполз туман...