Я так до тебе притулилась, що вибігли з очей краплинки.
Ти не звертай на них уваги – вони маленькі, не зважай.
Якби ми вулицею йшли, то я б сказала: дві сніжинки,
та щиро змушена зізнатись – це щастя ллється через край.
Забудемо сльозу, а потім забудемось легкими снами,
де щастя вверх летить зірками, а не тече сльозою вниз.
Сама не знаю, звідки сльози… Не згадуйте про очі навіть,
бо жінка плаче не очима, не на поверхні доля сліз.
Все заспокоїться, я знаю, і вивітрить сльозу поволі
цей вечір, що жіночу душу зненацька так розворушив...
І пригортаюся, і краплі збігають по щоці додолу.
Мала сльоза – велика частка життя жіночої душі...