Примара.
Примарене щастя торкнеться рукою
до мрії та й знову загасне навік.
Навшпиньки пройшовши нічною пітьмою,
у темряві зникне лихий чарівник.
Пекельним вогнем запалає кохання
і згасне одразу ж як сонце зійде.
І зникне надія, і стихне бажання,
допоки вечірня пора не прийде.
Там знову засяють вогні серед ночі,
прокинеться радість, надія верне.
Ясні і покірні чужі тихі очі
подивляться сумно десь біля мене.
Вони не шукають надії й поради,
Вони не чекають, щоб я обіцяв.
Бо знають гіркий і терпкий присмак зради,
чому я чекав, і за що я кохав...
2007