О, сколько нынче классиков живёт!
Мужчин и женщин – каждому неймётся.
«Больной!», – заметит доктор: «идиот,
И пишет каждый, пишет – что придётся».
Читаешь – будто грозный гром гудит!
Размера нет,.. без рифмы и без мысли,
Как комья мрачно - бурые на вид
На сумке на поэтовой повисли.
Как будто ум смутился и застыл,
«Шедевров» странно аура плетётся…
Читаешь – и понять не хватит сил:
Про что и про кого здесь речь ведётся?
И слушаешь – звенит натужно нерв,
И прёт из лёгких гадость испарений,
Но молвит «неоклассик»: се – шедевр,
Вы старомодны, я же – просто гений!
Понять ли хватит «классику» ума:
Читать его не станут и по блату?
Поэзия – не сват и не кума,
Чтоб заскочить к тебе на чарку в хату.
Поэзия – точнейшие весы
С высоким и стальным иммунитетом.
Я ж познаю поэзии азы,
И не спешу себя назвать поэтом.
18.03.2019
================
надточнi терези
Людмила Юферова
О, скільки зараз класиків живих!
Серйозних – чоловічих і жіночих.
Психолог каже: це хвороба, звих,
Бо пишуть всі, і пишуть – хто що хоче.
Читаєш – наче грім страшний гуде!
Без розміру, без рими і без думки,
І щось таке безформенно-руде
Вилазить із поетової сумки.
Здається, розум знітився й закляк,
Чи так шедеври діють загадково…
Читаєш – й не второпаєш ніяк:
Про кого чи про що у тексті мова?
І слухаєш – бринить натужно нерв,
І щось бридке викашлюють легені.
Та каже неокласик: це шедевр,
Ви старомодні, я – сучасний геній!
Не дума неокласик і не зна:
Кому ж таке захочеться читати?
Поезія – не друг, і не кума,
Котрих на чарку зазовеш у хату.
Поезія – надточні терези
З високим і стійким імунітетом.
Я ж пізнаю в поезії ази,
Тому й боюся зватися поетом.
http://www.stihi.ru/2019/01/03/6940