Перебирает струны лес сосновый.
В берёзках тишь играет на басах,
Подхватит эхо брошенное слово,
Людьми забыто с вечера в лесах.
Там седовласый лирник отзовётся.
Те песни вечности печальны и легки.
Проходит всё. Но что-то остаётся
На берегах у времени реки.
Придёт рассвет и в этот мир терновый.
Смычки ветров заденут тетиву.
Мой голос здесь друзей зовёт, но снова
Чужой вдали откликнется - ау!
Вновь тихо. Бродит эхо по канунам.
Шаги веков, мгновений так легки...
Сосновый лес перебирает струны
Над берегами вечности реки ...
********
Сосновий ліс перебирає струни.
Рокоче тиша на глухих басах.
Бринять берези. І блукають луни,
людьми забуті звечора в лісах.
Це – сивий лірник. Він багато знає.
Його послухать сходяться віки.
Усе іде, але не все минає
над берегами вічної ріки.
Світає світ в терновому галуззі.
Кладуть вітри смичок на тятиву.
Десь голос мій шукає моїх друзів,
і хтось чужий кричить мені: ау!
І знову тиша. Лиш блукають луни.
Крізь день, крізь мить, крізь душу, крізь віки.
Сосновий ліс перебирає струни
над берегами вічної ріки…
Ліна
Костенко.