Будто на дне реки, на дне души
Лежат воспоминаний голыши,
Порой сверкая, как забытый стих.
Лишь наводненье чувств качает их.
Поэт во мне, как будто рыболов,
Плыть по реке души моей готов,
Чтоб рыбку-мысль ловить, что так прытка.
Загадочна поэзии река.
1958
.....
* * *
На дні душі, немов на дні ріки,
Каміння споминів лежить роки.
Його лиш повінь почуттів пересува,
Порушуючи давнії слова.
Поет в мені — неначе риболов,
Що річкою душі моєї йшов,
І рибку-мисль прудку руками він ловив,
І не один він камінь відвалив.
1958
* * *
Моя любовь - сухая древесина.
Ей радостно, когда зима приходит,
Тогда деревья с нею схожи все,
Безлиственные, с чёрными ветвями,
Как кости, потому что их обгрыз
Осенний ветер, этот пёс голодный.
Грустит любовь моя весною: ей
Видна повсюду зелень кружевная.
Меня она боится, дровосека,
Который вычищает неустанно
Дущи зелёный сад. Я подхожу
К ней с топором, дабы срубить
И бросить, чтоб огонь кормить,
В кострище на привале.
Она трепещет! И листок зелёный
Ещё на ней. Один листок надежды.
Любить ещё меня он будет.
Листвою ветка брызнет буйно.
Я знаю, почему отточенный топор
Обходит вновь сухую древесину.
* * *
Моя любов — усохла деревина.
Вона радіє, як зима надходить,
Бо всі дерева схожими до неї
Стають о тій порі. Безлисті, чорні
Гілки, мов кості, бо обгризли їх
Вітри осінні — пси проголоднілі.
Вона сумна весною, бо її
Здалека видно в зелені хвилястій.
Вона мене боїться — рубача,
Що ходить і вичищує невпинно
Душі зелений сад. Коли підходжу
З сокирою до неї, щоб зрубати
І на багаття кинути її,
Вона тремтить! Один листок зелений
Ще є на ній. Один листок надії,
Що буде ще мене любити
Моя кохана. Бризне листям буйно
Те пагілля. Тому-то обминає
Із року в рік усохлу деревину
Сокира точена...
1955
* * *