Я плачу, плачу, знов утрата.
Вже третя чорна пастка-смерть.
Весна, мов крук, летить затято
І вириває з корнем геть
Усіх старих, життю ворожих,
Хто ворожити не зумів,
Таких знайомих і хороших,
Щоб хтось їх перехоронив
Допоки ще в сумнім склепінні
Геть непритомні й неживі
По стінці сунуть чорні тіні
І чорні пасма грозові.