Ніч зчарована весняною красою.
Місяць сам себе коронував.
Одягнув корону ореола
і розсипав сяйво по полям.
Мов отара, розбрелися зорі,
саред темного плетіння хмар.
Спить ріка в солодкому полоні
весняних містичних чар.
Але вслухайтесь...
Ось, серед ночі,в берег хвилею
плюскочеться вода.
Знов все стихло.
Як злодійка, хвиля відкотилася
назад.
Але що це , хто там у тумані?
Чутно сміх дівочий.
Та вже краще то не зустрічати
серед казки весняної ночі.
То русалоньки - дівчата річки,
закружляли танок у воді.
І до третіх півнів, із півночі,
над річковим плесом , лине
сміх.