Марина Чарина. Метель и жажда экстремального

Максим Троянович
Распоясанный и разнузданный   
 ветер носится по окраинам
 с отголосками
              чьей-то музыки –
 то ли Шнитке,
             то ли Рахманинов.
 Окунуться б в стихию снежную,
 освежающую, бодрящую,
 И почувствовать
                силу прежнюю,
 первозданную, настоящую.
 Заблудиться,
             скитаясь затемно,
 замерзать,
         не надеясь выбраться,
 на кон ставить
         вполне сознательно
 жизнь саму
         в первобытном игрище…
 - Не замёрзла ещё? Поехали!
 Что-то к ночи
             совсем завьюжило.
 Доберёмся дорогой верхнею,
 поспешим -
          и успеем к ужину.
 Поползло вверх стекло
                презрительно,
 защищая нас от опасности,
 мы с тобою
        вновь просто зрители,
 просто зрители, не участники.

Завея і смага экстрэмальнага
 
Адперазаны і распушчаны    
 вецер носіцца па ўскраінах
 з водгаласамі
              нечай музыкі -
 ці то Шнітке,
             ці то Рахманінаў.
 Акунуцца б у стыхію снежную,
 асвяжальную, падбадзёрлівую,
 
 І адчуць
                сілу ранейшую,
 першародную, сапраўдную.
 Заблудзіцца,
             бадзяючыся зацемна,
 замярзаць,
         не спадзяючыся абрацца,
 на кон ставіць
         цалкам свядома
 жыццё само
         ў першабытным ігрышчы…
 - Не змерзла яшчэ? Паехалі!
 Штосьці да ночы
             зусім завіхурыла.
 Дабяромся дарагой верхняю,
 паспяшаемся -
           да вячэры Ярыла.
 Папаўзло шкло
                пагардліва ў начы,
 абараняючы нас ад небяспекі,
 мы з табою
        зноў проста гледачы,
 проста гледачы, не ўдзельнікі.

   Перевод на белорусский язык Максима Троянович