Светлана Мель. Постоим у сумерек на краю... Рус. Б

Максим Троянович
Постоим у сумерек на краю,
Глядя, как беспомощно меркнет свет.
Ты изложишь версию мне свою –
Отчего у времени версий нет?
 
Выкроить бы, вырезать – даже часть,
Близко подошедшую в свой черёд,
Малою толикою не совпасть…
Только что-то важное в нас умрёт.
 
Это тоже версия только лишь.
Станешь ли выкраивать, примерять?
На краю у сумерек постоишь –
И совсем расхочется проверять…
 
Все отбросить версии в той связи,
Стать совсем от времени в стороне,
Пусть оно за это нам пригрозит,
Что потом затребует с нас вдвойне…
 
Но густеют сумерки. Свет угас.
Столько версий кануло в пропасть лет –
Неких неосознанных копий нас,
До которых времени дела нет.

***
Пастаім у змяркання на краю...

 
Пастаім у змяркання на краю,
Гледзячы, як бездапаможна цьмянее святло.
Ты выкажаш версію мне сваю -
З-за чаго ў часу версій няма на зло?
 
Выкраіць бы, выразаць - нават частку,
Блізка  надышла чарга у свой час,
Малою крыхаю не пасці ў пастку…
Толькі штосьці важнае  памрэ ў нас.
 
Гэта таксама версія, толькі крыж.
Ці станеш выкройваць, прымяраць?
На краю ў змяркання пастаіш -
І зусім перахочацца правяраць…
 
Усё адкінуць версіі ў  сувязі жыць,
Стаць зусім ад часу ўбаку, як я.
Хай яно за гэта нам прыстрашыць,
Што потым запатрабуе з нас удвая…
 
Але гусцее змярканне. Святло загасла.
Гэтулькі версій адышло ў прорву гадоў -
Нейкіх неўсвядомленых дзід прасла,
Да якіх часу справы няма зноў.

   Перевод на белорусский язык Максима Троянович