Земля моя, туманом оповита,
розтерзана, холодна і бліда,
я вірю в те, що у великім світі
в любові - сила, в іншому - біда.
Що від любові зачинає мати.
Дозволене - встановлює межу.
І гілку не захочеться ламати,
І душу не паплюжити чужу.
Земля моя, у тебе так багато
зірок ясних і працьовитих рук.
Лише любов'ю можу дорікати,
що спить собі в глибокому яру.
Збуди її, збуди її у зливу.
У нашім серці більшає свинця.
А без любові - щастя неможливе,
не буде в казки доброго кінця.
Тому благай до неї на колінах,
а не зумієш - то мені шкода...
Я бачу те, що у моїй країні
в любові - сила, в іншому - біда.