Стара абрикоса, похила -покоса,
Росте у дворі і чекає людей,
Що влітку пішли захищати країну,
За себе лишивши дружин і дітей.
Росла і чекала - коли ж повернеться
Отой чоловік , що її посадив?
І думала ,що все на світі минеться,
І після війни в них побільшає сил.
Але не судилось йому повернутись.
В турботі про маму зростали сини.
Не встигло життя і назад озирнутись-
Як роки насипали й їм сивини...
І досі ще родить стара абрикоса-
Вона - живий свідок дитинства мого.
Стоїть на подвір‘ї похила - покоса,
Хазяїна все ще чекає свого...
30.03.2019