Скільки болю в очах тих зажурених,
І самотність сльозами блищить,
Там журба за літами минулими,
І небесна відсутна блакить...
Гнів пала на гнітючі обставини
І на долю-невроду свою,
І образи, що сердцем усталені,
Не дають жити з Богом в раю...
Промайнуть так роки кілометрами,
І втомившись від гніту журби,
Зробиш крок у депресії пекло ти,
До загиблих навіки юрби.
Чи існує щось інше у світі цім,
Ніж самотня - смертельна печаль?
Так - це Божі у Слові обітниці,
Й Духа Божого в серці печать.
Бо ж не сироти діти Спасителя,
Їх надія на вічність втіша,
Труд на ниві звершаючи житиме,
Без гнітючого болю душа!...