РЕКУРСИЯ. Ия Кива
подловите смерть кричит полоумный фотограф
он снимает мёртвых – живые себе помогут
и идёт по горячим точкам и линиям демаркаций
всё пытается ухватить пана смерть за яйца
трудно сказать как у него выходит
только время от времени он с вернисажем в морге
где старики, молодые и даже дети с усмешкой
глядят пустыми зрачками в глаза живому
и конечно гремят эти выставки в инфосфере
вызывая горячие споры о границах этики фотожурналиста
будто это не смерть нарушитель любой границы
будто это не жизнь за любой рубеж перевалит
лучший снимок его – фотография на которой
девочка с волосами из света будто ангела оперенье
спит в деревянной кроватке среди обломков города
разнесённого в пух и прах железною саранчою
и в руках её фотография
на которой она стоит с белым мишкой
и держит снимок
на котором написано «смерть – отец мой»
* * *
РЕКУРСІЯ
фіксуйте смерть кричить божевільний фотограф
робіть знімки мертвих бо живі дадуть собі раду
і мотається гарячими точками й лініями розмежування
намагаючись вхопити пана смерть за яйця
важко сказати чи у нього виходить
але час від часу він влаштовує чергову експозицію в морзі
де старі, дорослі і навіть діти завжди посміхаються
і дивляться порожніми зіницями в очі життю
звісно кожна така виставка отримує розголос в медіа
викликає запеклі дискусії про кордони етики фотожурналіста
ніби це не смерть порушує всі кордони
ніби це не життя переходить будь-які межі
найкращою його світлиною вважається знімок
на якім дівчинка з волоссям ясним як янгольське пір’я
спить в дерев’яному ліжку серед уламків міста
розтрощеного на порох залізною сараною
і тримає в руках світлину
на якій вона стоїть із білим ведмедиком
і тримає в руках фотографію
на якій написано «смерть — мій батько»
© Ия Кива, 2019
© пер. с укр. Анна Бочкова, 2019