Нам ув оберіг, а рогатим по їх ріг поріг, — ні дня, ні каїну, ні юді, не рідня!
з небесного літа, волошковоквіта,
ся врода намита, якось й розповита,
й не вбита, й не зжита, не руш мову жита:
а до хліба її май, — й до життя все підсівай
стерня проміння — остання з дня...
й дотопче ніч: й слід, слідом, зоре...
й небесний чорнозем їм вторе...
й спливуть в нім зорі, аж зо дна...
...а зможуть мОрок осіЯть?
...сей, найтемніший: вже досвітний??
...в час нетерпляче-не-примітний???
...допоки сонцю й посівать????
...й промінню дорости до світла!
...й позаривати нОчі нОри!!
...й сміття в старенькім пеклі, — гОри!!!
...й горИ ж: земля — життям би вквітла!!!!
На попередній сторінці було як «Е.. зопове... Й що треба ще дорости!!!» Там же було, перечепився об "дорости": пустісіньке без знаття, ДО ЧОГО!
А це з відгуків, не залишалася би й тут пустка?
Ніч трохи довга, але вже добавляється час до дня!
Юрію, певна, кожен свідомий українець прагне, щоб "земля життям би квітла..."
Вірш сподобався (як і кожен вірш із Вашого доробку).
Наснаги, радісних новин у такому непростому сьогоденні.
Шануймося!
З повагою до Вас, Надія.
Надежда Рубинская 07.03.2016
Аби став пророчим цей дивний сон, Юрію...
А слава прийде до того, хто переможе ненависть заради миру.
Іншого шляху нема, бо ніколи не скінчиться війна між добром і злом...
Зберегти б Землю для нащадків - іншої такої не буде...
Не можна воювати на Ковчезі, бо він нікуди не пристане, бо вибухне...
Соловей Заочник 23.06.2015