Ой квітне калина,
та й серпанком білим.
Пишний цвіт блищить на сонці,
сріблом стукає у віконце.
Стоїть, ніби наречена,
від краси німіє
навіть вітерець,
бачить її білосніжний вінець.
Хочеться стати їй
подружкою-частинкою.
Нікуди від неї ховатися,
треба нею милуватися.
Ця краса підкорює наші серця,
дивлячись на цю первозданну велич,
інакше дихаєш, відчуваєш себе так,
ніби після довгої спраги,
дали нарешті ковток цілющої води.
Неначе у кожній квіточці - мереживі
живе Вічності Любов,
котра й бунтує нашу кров.
Згадую, як її любила моя мама,
на жаль котру вже весну сумую,
зустрічаю без неї,
і лише калина - моя втіха,
квітне цвіту не жаліє.
Вы можете прослушать данное произведение на канале автора: https://youtu.be/