вона сказала: "сірники краще палають у темряві"
тому тепер я спалюю їх заради розваги.
вона сказала: "сірники схожі на кілки;"
і ми встромляємо їх одне в одного для привернення уваги.
вона сказала: "я не можу знайти синонімів,
коротше кажучи, я тут задля підтримки"
і мені не треба було нічого.
вистачало лиш її теплих обіймів.
вона сказала: "живемо один раз, та що нам?!"
і надкусивши яблуко, таки дійшла до кінця.
а я у темряві не знаю, чи пуститися берега,
чи молити про сповідь у святого отця.
вона сказала: "розкажи мені щось хороше"
але на язиці були лиш вульгарні жарти.
чи варто було розповісти їй про всі проблеми?
чи той час був коротким, не був того вартим?
вона сказала: "музика краще мовить за мене"
але мій слух розгубився десь з третьої ноти.
вона спитала, що мене зворушує,
але слова в голові чинили спротив.
вона сказала: "лежи, не підводься даремно,
ти ж знаєш, тобі знадобляться ці сили".
вона дивились на мене, як я засинаю,
дивилась, наче вже й не своїми очима.
вона сказала: "у мене напружений час,
я хочу підтримки, так хочу тепла",
але я не можу нічого їй дати
окрім як наступного тетрісу з фраз.
вона сказала: "не пишеш, а просто друкуєш,
тож ти не письменник, а просто друкар".
але я вже навіть і не друкую,
я просто такий "думковий поштар".
вона сказала: "я ставлюсь до цього інакше
і більшість слів мені легше сказати".
а я не можу думати чи формувати слова
інакше, ніж почати їх просто писати.
вона сказала: "ти ж знаєш, ніщо в нас не вічне
і друзі теж рано чи пізно зникають".
найліпший спосіб почати цінувати -
усвідомити - дорогоцінні секунди спливають.
вона сказала: "я маю скоро піти"
й лишила самоту з весняним поетом.
але вона має знати лише одну річ:
тепер їй ніколи не вдасться померти.