Оксана Пахльовська
Я усміхнусь тобі крізь сльози: їдь!
Бо профіль вітру вранішнього строгий.
Твій корабель у гавані стоїть,
готовий до дороги.
А берег знов пустельний і нічий.
А чорна буря розправляє крила.
Але я сонце вишила вночі
на цих вітрилах.
Ти, може, не повернешся назад.
Далекий голос так співає тужно!
Твоя любов - як дзвін старих балад -
гірка і відчайдушна.
З твоїх стихій немає вороття.
Моря шумлять, і холодно на світі.
Таких, як ти, чекають все життя
заради миті.
Весняний вітер зустрічей і втеч!
Покинеш дім. Любитимеш чужинку.
Ти з тих, котрі цілують спершу меч,
а потім - жінку.
Сквозь слёзы улыбаюсь я
(вольный перевод с украинского языка)
Сквозь слёзы улыбаюсь я: «Иди!»
Ведь профиль ветра утреннего строгий.
Корабль давно у берега стоит,
Готовый к утомительной дороге.
А берег опустевший и ничей,
И буря словно расправляет крылья.
Я солнце вышила, не спав ночей,
Оно сияет ярко на ветрилах.
Но можешь не вернуться ты назад.
Напев далёкий мне услышать нужно!
Твоя любовь - как древний звон баллад,
Горька она, чиста, великодушна.
Пусть встретит множество штормов тебя,
И моря шум, и ветра дуновенье.
Тебя всю жизнь готова ждать любя,
Надеясь на всего одно мгновенье.
Весенний воздух расставаний, встреч!
Минута для прощания наступит.
Из тех ты, кто сперва целует меч,
А уж потом ту женщину, что любит.