Одного разу був я свідком
В крамниці, там де надпис “на розлив”.
Хоч я туди навідуюся рідко,
Там ті здебільш, якби їм хтось налив.
Бува таке, що вранці у них муки,
Бо “труби так горять”, що треба влить, -
І трусяться у них, як в лихоманці, руки -
Так їм потрібно випить у ту ж мить.
Тоді там майже не було нікого,
І я збирався звідти вже іти,
Та дядечка побачивши одного,
Я вирішив поблизу підійти.
Ось дядечко підходить до прилавка,
Такий здоровий, прямо, як Ван Дамм.
І просить продавщицю нашу, Клавку:
“Ану налий в стакана триста грам”.
Але дівчисько, Клавка, розсміялось,
Мовляв, чверть літра ж є стакан,
Ніколи триста в ньому не вміщалось,
На фокуси не здатна, не така.
То дядечко її тоді прохає:
“Налий дві дози по сто п“ятдесят”,
І два стакана тут їй підсуває,
Щоб та змогла в обидва наливать.
Ван Дамму налила дві дози Клавка,
І так йому чемненько подає.
А він порожній взяв стакан з прилавка
І ті свої дві дози в нього ллє.
Вони таки в стакані помістились,
Ще й той стакан не повний був.
З цікавістю на фокус всі дивились,
А дядечко стакан умить хильнув.
І мовив, випивши все чисто:
“Мені ж замало двісті п“ятдесят,
Тому завжди беру свої я триста,
Тоді лише у мене труби не горять".
А Клавка навіть і не зашарілась,
Бо звикла вже усім так наливать.
Звичайно те, що Клавка підживилась,
Та що поробиш - “труби ж бо горять”.