Я читаю блокнот минулого.
Перелистую книги на спір.
Щоб знайти у них щось із забулого,
Те, що в серці пече до цих пір.
Вся душа моя – гарною книгою, –
Розгортається від дощу.
Знову думала, – в правді виграю
І як кульку тебе відпущу.
Так хотілось, – щоб все пояснено.
Так бажалось, щоб все ти знав!
Сходом сонця прекрасне роз’яснено,
Щоб пітьмою життя не блукав.
Як же сильно печуть подряпини –
Зранив серце і світ роздер.
Приголомшливі паузи-запини.
Рани в серці болять до тепер.
Я приховую сльози-росиночки,
Хай не змочать природну красу.
Достеменно відтворю хвилиночки
І у віршах тобі донесу.
Над землею, чарівними крилами
Піднімусь щоб відчути потік.
Я не буду для інших сірою.
Моя скромність затерта навік.
Моя пісня не складена нотами, –
Непідвладна вона скрипалю.
Не обмежити душу нам квотами,
Я прекрасне у ній не палю.
Обережно іду по лініях, –
Розмальована доле-межа.
Намагаюсь уникнути синього,
І ступаю по лезу ножа.
Акуратно проблеми складені.
Вони поміж собою зрослись. ((
Скільки справ! І вони не обладнані.
Стільки мрій! І вони не збулись. ((
© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2019
22.04.2019
19:55
м. Львів
Всі права застережені. Будь-яке відтворення та використання без письмової згоди автора заборонене.
Повна або часткова републікація, публічне виконання тощо, без письмової згоди автора забороняються і вважаються порушенням авторських прав.