Заробітчани, дома їх нема,
Живуть собі, як мари в позачассі
На дворі мине літо чи зима
Та не зустріне у своїй прикрасі.
Вишукують з неволі острівці,
Все в пошуках, невтішні, кращій долі,
Когось милують в небі прапорці
А іншим сниться хата їх і воля.
Зустрінуться вдивляючись в дітей
Неначе гості, та іще й сторонні
А ті в безбатьківстві живуть серед людей,
В очах їх смуток і пусті долоні.
Не кожен може за руки втримать,
Із пелюшок до Випускного ранку,
Повинні примиритись і змовчать,
Щоб може краще стало на світанку.