Оригінал:
На старих фотографіях всі молоді.
За роками людина сама себе кличе.
У зіницях печалі, як в чорній воді,
відбиваються люди, дерева, обличчя.
І стонадцятий сніг ті поля притрусив,
і уже прилетять не ті самі лелеки.
Біля каси такий незворушний касир,
зафіксовану мить вибиває, мов чеки.
Білі, білі обличчя у чорній воді,
неповторні обличчя навік зостаються.
На старих фотографіях всі молоді.
На старих фотографіях мертві сміються.
© Ліна Костенко
Вольный перевод с украинского Светланы Груздевой:
Проступают из прошлого лица людей.
И с годами мы сами себя окликаем.
И в зеницах печали, как в чёрной воде,
Отражаются люди и тенью их – Каин…
И стонадцатый снег те поля притрусил.
К нам вернутся и аисты, только другие.
Возле кассы стоит равнодушный кассир
и фиксирует миги, как мысли нагие.
Нам на стареньких фото уже не стареть,
и друзья наши юными там остаются…
И следы потрясений былых не стереть.
Но на них даже мёртвые ныне – смеются.
Аватар взят с благодарностью
со стр.Лины Васильевны в ФБ