(перевод с украинского стихотворения Светланы Щербанюк)
фото Евгении Нарицыной
Ветер веет и лопочет
постоять никак не хочет -
мигом сразу улетает-
говорить не успевает.
Волны тоже не молчат -
без умолку гомонят.
Невозможно разобрать,
что хотят они сказать.
Говорят-шумят все разом,
не расслышать их ни разу!!!
Чайка в небе прокричала -
её речь не распознала...
Только это не беда!
Я ж на свете не одна!
Много разного есть люду.
тусоваться с ним я буду.
ЕВГЕНИЯ НАРИЦЫНА
Вітер віє щось шепоче
Зупинятися не хоче,
Дуже швидко відлітає,
Говорити не встигає.
Хвилі також не мовчать
Без перерви гомонять.
Неможливо розібрати
Про що хочуть розказати,
Бо говорять всі одразу
Не розчула їх ні разу!
Чайка в небі щось кричала,
Її мови я не знала.
Та від цього не журба!
Я на світі не одна!
На землі є повно люду.
Спілкуватись з ними буду!
СВЕТЛАНА ЩЕРБАНЮК