Осипається вранішний, ніжний і бархатний цвіт,
Скільки спогадів лине з того часу- дитинства!
Я не пишу більше для тебе, мабуть, дуже давно.
Дивовижна весна!Так серце п'янко стукотить й невпинно!
Сонце сяє ясравими перлами й мереживом зв'язує очі.
Босі ноги ступають, в калюжі дощу,- вчорашні.
Терпко, присмак весни обціловує, й ластовинням вкриває руки.
Я не знаю! Чесно! Чому божевільні бувають ночі?
Край вікна, вже скотилося небо до краю...
Обвиває, печатає солодом серце. І сміється, блаженно...
Так пече і затягує болем солодким у грудях! Чи була я щаслива?
А душа.... сціпеніла, відповісти не може напевно.
Обриваються ноти в повітря, загадково жар-птицею линуть.
І росою вривається в серце, вивязує мрії в думках навіжені.
Поруч тиша... застигла солодким щемом ... Чи треба?
Відкривати у таке наболіле й вчорашнє двері?
Фото: Інтернет-ресурс.