І знову за вікном сльозлива осінь,
Пожухлим листям тихо шарудить...
В задумі зупиняюся на мить,
Вдивляючись на клени жовтокосі...
Мінорно, в ритм дощу і непогоди
Летять листки, спадаючи на брук...
Торкаюся гілля холодних рук,
Затамувавши ледь тривожний подих.
І думи пропливають, як хмаринки,
Навіяти бажають сум і страх.
Колись і мій земний скінчиться шлях,
Обірветься життя, мов павутинка...
Та не впущу у серце ту тривогу,
Що осінь так навіяти спішить.
Там, вище хмар - ясна небес блакить,
Я знаю це, і довіряюсь Богу.
~ДЛВ~