Знову бачив ві сні моє рідне село,
Його клопіт і усмішку щиру,
Наймиліші хатини, багаті теплом,
І під лісом десь стрічечку Виру.
І я нібито знов повертаюсь туди,
Де віконця найкращої хати,
Де з колодязя звично нап’юся води
І на вигін піду погуляти.
Запитаю когось неодмінно про те,
Бо дізнатися хочу і мушу, —
А чи так, як раніше, красиво цвіте
На городі розложиста груша?
До нестерпного болю в душі запекло!
Та не смію я Бога питати —
А чи вийдуть стрічати мене за село
Молодії ще батько і мати?
І не знаю, чи зможу обняти я знов
Всіх, хто в серці моєму донині,
І, нехай недоречно, про першу любов
Нагадати вродливій дівчині…
Знову бачив я рідне село уві сні,
Де в дитинстві мав щастя вітати
Найпривітніше сонце і зорі рясні,
Які так і не зміг я дістати!