Вона заплакана й сумна.
Вже вся у крові, не наполовину.
Розграблена, квітуча та одна...
До подиху останнього її я не покину!
Мов пси скажені навкруги,
Розтягують на шмаття і сміються.
Та обережніше, братки...
Бо ваші ріки крові теж проллються.
І я не знаю скільки ще,
Вона терпіти це все зможе.
Але відомо точно те,
Що все лайно подохне те вороже.
Вона є сонцем звідусіль!
У неї мова солов'їна!
І з нею в нас конкретна ціль.
Люблю тебе, рідненька Україна!