похмуре небо за вікном
мікрохвильова співає пісні
авіалінії транспортують в небуття
мої бекспейсом стерті думки
весна підіймає комір на свому плащі
в "нових повідомленнях", як завжди, пусто.
потуплюсь в монітор, намагаюсь писати
без згвалтованих образів
і хоч з краплею глузду,
без посилань на минуле
без підлабузництва
без рядків
чи слів,
що зіпсують настрій
без натяку на свої проблеми та негаразди
без ознак штучного щастя.
***
написати тобі
і видалити повідомлення назавжди
увімкнути пост-панк
це не те місце, де б ти хотів опинитись
узяти до рук Керуака
і одразу ж закрити мантри
сформулювати означення для внутрішнього стану
і з ним поріднитись
якщо це лише черговий сон
то нам лишається його додивитись
якщо це лише сонний параліч
то ми приймемо цей вакуум із рухів
якщо це наше спільне безсоння
то ми заблукаємо, тримаючись за руки
якщо це наша викривлена реальність
то нам лишається підставити вухо
і послухати
послухати акустику тіней
що вони шепочуть,
наближаючись до наших шалених нейронів
море хвилюється раз
ми захлинаємось у збочених почуттях
емоцій магазин як ніколи
повний патронів
автоматна черга,
смерті наших законів
випадкові постріли здаються рекордними по гучності
цього ніколи не було
лише клята ілюзія
лише мої без сенсу рядки
досі створюють кляті незручності.