С.В.
День снує наче ленту блаватну із клаптиків неба,
І вплітає в волосся, і вірити хочеться в чудо,
Від учора у завтра, у потім, і згодом… Про тебе
З летом часу ніколи, за жодних погод не забуду.
У тремтливому леті вертух, цвіркуновім сюрчанні,
Коли літо спекотне отавами млосно замріє,
Худорлявий хлопчина, засмаглий, десь там на світанні
Понад стрічкою річки у пам’яті завше жаріє.
Я зшиватиму вірші із клаптиків, дотиків ночі,
Запалю каганець в сніговицю, зігрію долоні,
А коли запалає твоя горобина, - захочу
Опинитися знову в осінньому щемі полону.
Де дощить по суботах – і наче з чужої кормиги
Опустілий трамвай врешті рушить в сумні листопади,-
Я листочок кленовий, піднявши із першої криги, -
Повертатимусь в літо, чекаючи на зорепади.
12.04.19