Це було, наче світ проковтнула імла,
наче з синього неба посипався сніг.
Я, мабуть, забагато тобі віддала
і думок, і образ на долонях весни...
Це було як туман, наче крик голосний,
і колись не залишиться навіть сліда.
Пам'ятаєш, як ти шепотів увісні:
Я нікому тебе у житті не віддам.
Як холодна вода, розливається час,
пролітає над нами, як два голуби.
Ну а небо дивилось, дивилось на нас
і подумало, що я не пара тобі.
І до мене дощі звідусюди жене,
і чарівного сну невимовно шкода.
Пам'ятаю, як ти обіймаєш мене
і шепочеш: Нікому тебе не віддам...