Дмитрику м’яча купили,
Щастя ллється через край.
Б’є малий по нім щосили,
Тільки бігай доганяй!
Цілий день немає в хаті,
Мама кличе: Де ж ти є?
Хто мені допомагати
Буде? О, дитя моє!
Не з’явився Дмитрик в домі,
Навіть на смачний обід,
Поки ноги й руки втоми
Не відчули так як слід.
Вже під вечір кроки чути,
На поріг ступив Дмитрусь,
Та не може він збагнути
Чом зажурений татусь ...
Мама теж сумна сьогодні
Скоса дивиться на м’яч,
А Дмитрусь стоїть голодний
І мовчить... Бери, хоч плач ...
Вперся ліктем в діжку з квасом,
І відчув у серці щем...
Мабуть забагато часу
Нині він провів з мячем.
Зрозумів тепер хлопчина,
Що спокуса, як гряде-
Навіть іграшка невинна
До непослуху веде.
Похилив голівку Дмитрик,
Несміливо в дім ступив,
Рукавом він сльози витер,
М’яч до сіней закотив...
Підійшов малюк до мами,
Пригорнувся до плеча:
Ти прости, що я без тями
Проміняв все на м’яча.
Знаю каятися треба,
За непослух і боюсь,
Що на вчинок мій із неба
Споглядав Господь Ісус.
Щоб прощення попросити,
Стану на коліна я...
Завивав на дворі вітер,
Як молилась вся сім’я.
Тихо опустився вечір,
На хатину за селом,
Прощений радів малеча,
І заснув солодким сном.
~ДЛВ~