Михась Скобла. Радуница

Ген Жэстачайший
Михаил (Михась) Скобла

  Радуница

Над крестами птах звенит.
Эй, односельчане!
Здравствуй, мрамор и гранит!
А в ответ - молчанье...

Пили горькую до дна,
Запивали квасом.
Танцевали до темна
Польку с выкрутасом.

Звонкопузые горшки
Сохли на заборе.
Чуть что - песни да стишки
В радости и в горе.

Вьётся тропка у вербы,
Восковые ветки, -
Ни забора, ни избы,
Разбежались детки.

Битых цоколей парад,
Сруб лежит у сруба.
Возвратиться бы назад
Дед Василий был бы рад,
Тётка моя Люба.

Поминальной свет дрожит,
Зябко стынет свечка.
Вам бы снова здесь пожить,
Растопивши печку.

Экскаваторный раскоп,
Ветер рвёт газету.
Дымоход, как перископ,
Глянул с того света...
———————————

Міхась Скобла

  Радаўніца

Над крыжамі птах пяе.
Гэй, аднавяскоўцы,
Мармуровыя мае!..
У адказ — ні слоўца.

Паражнілі гляк да дна,
Запівалі квасам.
Танцавалі да відна
Польку з выхілясам.

Звонкаглінныя збанкі
На платах віселі.
Сьпеў ляцеў на ўсе бакі,
Па тры дні — вясельлі.

Прывяла вярба наўгад,
Жоўтая, як з воску, —
Ні людзей няма, ні хат,
Закапалі вёску.

Там клады і тут клады,
Зруб ляжыць ля зруба.
Перабраліся б сюды,
Дзед Васіль мой малады,
Цётка мая Люба.

Памінальнай сьвечкі ўсхліп
Стыне ў халадэчы.
Можа, тут вы ажылі б,
Запаліўшы ў печы.

Экскаватарны раскоп.
Вецер рве газету.
Комін, нібы перыскоп,
Глянуў з таго сьвету…