День дійшов свого кінця,
Втомлений Тарас
До наплічника вже склав все,
Та згадав в цей час,
Що не виконав роботу
Він із малювання,
Не записане в щоденник,
Ще одне завдання.
«Малювати чи вже спати?» -
Вибір в хлопчака.
«Краще всі зроблю завдання,
Праця не важка».
Сплять батьки – Тарас малює,
Лінії виводить.
Поряд котик невгамовний
По альбому ходить.
Вранці в школу йшов спокійний
Тверді були кроки
Впевнений, що вдалий день –
Зроблені уроки.
І на часі малювання,
Дружно цілий клас
Вчительці здавав завдання,
З ними і Тарас
Та побачивши малюнок
Хлопчика вона,
Круглими очима лупать
Стала, як сова.
- Зачекайте! З тим чкурнула
Хутко до дверей
Залишивши в здивуванні
Цілий клас дітей.
Відшукала класовода,
Проявля турботу
Їй підносить до очей
Тарасову роботу.
Що вони там видивлялись?
Що у ній знайшли?
Та обоє чітким кроком
До психолога пішли.
А психолог, про малюнок,
Свій аналіз склав
І від висновку його
Завуч в ступор впав.
Коли ж він прийшов до тями
Час не витрачав,
Всю цю групу однодумців
У директора зібрав.
Та й директор не вагався,
Рішення прийняв,
До поліції звернутись
Всім їм наказав.
І на швидкості високій
Мчить автомобіль.
Хтось чекає порятунку?
Відчуває біль?
Виклик в школу – це серйозно.
Жарти в стороні.
В районо уже відомо,
Знають вже всі ЗМІ.
І спішать також до школи
Хлопчика батьки.
Збіглись хмарами важкими
В головах думки.
І Тараса викликають,
Коридором йде.
В голові сидить питання –
«Що накоїв, де?»
До директора заходить,
Прямо в кабінет
В ньому весь уже зібрався
Судний комітет.
Дивиться на стіл широкий
В центрі папірець,
То його лежить малюнок –
Старанню вінець.
Раптом мовить поліцейський:
- Розкажи, Тарас,
Чи у вас в сім’ї все добре?
Ти не бійся нас.
А Тарас здивований
Глянув на батьків.
Був він так шокований,
Що аж онімів.
Батько вже не витримав –
Просить прояснить
Із якої це причини
Тут зараз він стоїть.
А йому показують
Тарасика пейзаж.
- Чорним, бачите, малює
Ось, синочок ваш.
- А малюнок непоганий,
Сонечко, трава,
Молоді дерева, квіти,
Пташечка мала.
Видко, що талант в дитини.
Художник, молодець!
А чому ж не можна брати
Чорний олівець?
- Трапиться з дитиною,
Лихо, побиття,
І малює чорним все
Бідне те дитя.
- Що за нісенітниці?
Дружня в нас сім’я!
І ми любимо Тараса,
Чоловік і я.-
Мати це говорить їм,
Щоки аж горять.
- Де написано, що чорним
Не можна малювать.
А поліція торочить:
- Справи ці нагальні
Тут потрібно підключати
Служби соціальні.
Бо, можливо, у сім’ї цій
Бійки та погрози
І від цього у дитини
Стреси та неврози.
І тому малюнок чорний,
Бо його душа,
Через колір цей страшений
Біль так викида.
А Тарас не розуміє
З чого зібрання
І чому на килимі
Вся його рідня:
- Чи малюнок мій не гарний,
Я не молодець?
- А чому до рук ти взяв
Чорний олівець?
- Поки я в шухлядах рився
Та альбом шукав,
олівці, бешкетний котик,
під диван загнав.
Та й не зміг дістати їх
Змучений вкінець,
Бачу! На підлозі є –
Чорний олівець.
Вирішив усе зробити
Кольором одним
Я не знав, що все так вийде
Із малюнком цим.
Загуділи всі, як бджоли,
Хтось своє тримав.
Комусь стало зрозуміло,
Що дрова наламав.
Але поки, що цю справу
Рано закривати.
Ухвалило зібрання
Рішення прийняти:
Наглядати за сім’єю
З ранку і до ночі
У всі дні, у вихідні,
Також у робочі.
Та минуло небагато
Часу, із тих пір,
Коли стало усім ясно,
Їхній - тихий двір.
Палицю перегинали,
Хай їй буде грець,
А насправді перегнули
Чорний олівець!
Запитали у Тараса,
Як його життя,
Чи малює, чи байдужа
Йому творчість та?
- Не беру вже чорну фарбу,
Чорний олівець,
Щоб малюнок був щасливий,
Як казки кінець.
Щоб в моїй сім’ї й надалі,
Був спокійний мир,
Бо ім’я моє, Тарас, а не
Малевич Казимир.