«Несчетны солнца там горят,
Народы там и круг веков:
Для общей славы божества
Там равна сила естества.»
М. В. Ломоносов, ода «Вечернее размышление о Божием величестве при случае великого северного сияния»
Чи ж можна мову насадити?
Заставити, примусити, зобов’язати?
Чи ж можна мову… прищепити?
Чи ж краще мови цвіт – плекати?!
Здувати сміття чужих правил!
Зметати попіл з своїх ніг.
Лиш тих, хто ціль собі поставив –
Переінакшити усіх!
Чи ж може мову не любити
Людина впевнена в собі?
Чи ж можна нав’язати жити
У смерті впевненій юрбі?
Чи ж піде далі в ріст свідомість
Спотворень повна і знущань?
Любити мову – це невтомність,
Це хрест святий без перевчань!
Любити мову – дань свободи.
Пишатись, тішитись, іти!!!
Бо мова – Всесвіти, народи.
У кожній мові нам рости.
© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2019
25.05.2019
13:39
Всі права застережені. Будь-яке відтворення та використання без письмової згоди автора заборонене.
Повна або часткова републікація, публічне виконання тощо, без письмової згоди автора забороняються і вважаються порушенням авторських прав.
Примітка автора:
Позиція з т. з. природних прав людини.