порожнеча в душi,
серце в розпачi стоне…
мов торiшнi дощi
сльози створенi болем…
вiдмолю те життя –
зеленавi отави,
щоб пронести хреста
по стежкам золотавим…
стелить яблунi цвiт
нам постiль пелюсткову,
смарагдовiсть софiт
заспiва колискову…
що до iстини слiв –
непорочнiсть безмовна,
дух любовi оплiв,
як омела безкровна…
вiтер, нiби той скiф,
рве гiлки яблуневi,
та малюється мiф
знов в часи полудневi…
пiдкажи що та як,
де безмежнiсть в тiм щастi?..
придивись до ознак –
шепiт нiмф у лататтi…
26.06.2019 07:07