Вже надворі помітно стемніло,
Прохолодний подув вітерець...
А у Пастиря руки тремтіли:
Всіх не міг долічитись овець...
Рахував, коли йшли до кошари,
Ні... одної таки не було,
Тож, лишивши у стайні отару,
Знов подався Пастух за село.
Як шукав, уже й зовсім смеркалось,
В сивих хмарах десь грім гуркотів...
Та не знав, що з овечкою сталось?
Йти ж без неї назад не хотів.
Що ж її повело в небезпеку,
І чого бракувало вівці?
Раптом... Стогін почувся здалека,
Де вона? У кущах, на ріці?
Знов прислухався ... ось вона в прірві!
Обережно овечку дістав,
І хоч Пастир втомився надмірно -
Шлях додому щасливим долав.
В скронях гупало й серце боліло,
Руки й ноги в тернину подер,
Та вуста раз у раз шепотіли:
На руках вже овечка тепер.
Так і нас відшукав Добрий Пастир,
В світі темряви зла і гріха,
Тож підемо за Ним, щоб не впасти,
Й чути голос завжди Пастуха.
~ДЛВ~