Легенда про черемху
(слов'янська)
Давним-давно, як звірі говорили
Ще мовою людською, то жила
Смаглявочка білява, гарна й мила,
Та ще і чорноокою була!
І треба ж - чаклунові в око впала
І миттю покохав її старий...
За нею упадає, щоби стала
Дружиною йому. (Та боги крий!)
Щоб дівчині піти за старигана?
Та ж хлопця вже кохає, далебі...
Від того чаклунові в серце рана,
Збирає сили чорні у собі!
У дівчини весілля вже в розгарі,
Співають гості радісних пісень...
Чаклун туди й з'явився! Бо почварі
Кортіло зіпсувати гарний день.
Гукнув закляття - Силі хід відкрився!
І небо задрижало і земля...
І молодий умить перетворився
На гарного пухнастого джмеля!
Чаклун не мав же совісті ізроду,
До дівчини: - Моя ти, так і знай! -
Вона ж благає Матінку-Природу:
- В ім'я кохання, хлопця повертай! -
Та сил Природи-Матері замало
Закляття те страшенне перебить…
І дівчина з сльозами заблагала,
До пари і її перетворить!
І сяйвом на хвилинку світ закрився,
Розвіявшись, по тому, як імла...
Небачений ніколи кущ з'явився,
На місці де смаглявочка була!
І китицями білими узявся,
Ще й пахощі предивні розливав...
І джмелик до куща умить подався
І квіточки з любов'ю цілував!
Над нею вже чаклун не має влади,
А мимо, як вода, віки текли...
Та й досі навесні квітує радо,
А люди черемхою нарекли!
І кущ вона і дерево високе...
Ще й ягоди цілющі і смачні,
Дарує черемшина чорноока,
Буяючи у рідній стороні!
25.03.2013г.
- - - - - - - - - - - - - - - - - -
Перевод на русский язык:
Легенда о черёмухе
(славянская)
Давным-давно, когда звери говорили
Ещё языком человеческим, жила
Смугляночка белокурая, красивая и милая,
Да ещё и черноглазою была!
И надо ж - колдун положил на неё глаз
И мигом полюбил её старик...
За нею увивается, чтобы стала
Женою ему. (Да боги упасите!)
Чтоб девушке пойти за старикана?
Да и парня уже любит, в самом деле...
От того у колдуна в сердце рана,
Собирает силы чёрные в себе.
У девушки свадьба уже в разгаре,
Поют гости радостные песни...
Колдун туда и явился, ведь чудищу
Не терпелось испортить хороший день!
Выкрикнул заклятие - Силе ход открылся!
И небо задрожало и земля...
И жених вмиг превратился
В красивого пушистого шмеля!
Колдун не имел же совести сроду,
К девушке: - Моя ты, так и знай! -
Она же молит Матушку-Природу:
- Во имя любви, парня верни! -
Да сил Природы-Матери маловато
Заклятье то ужасное перебить...
И девушка со слезами стала умолять,
К паре и её превратить.
И сиянием на минутку мир закрылся,
Развеявшись после этого, как мгла...
Невиданный никогда куст появился,
На месте, где смугляночка была!
И кистями белыми охватился,
Ещё и аромат предивный разливал...
И шмелик к кусту вмиг устремился
И цветочки с любовью целовал!
Над нею уже колдун не имеет власти.
А мимо, как вода, века текли...
Но и до сих пор весной цветёт радостно,
А люди черёмухой нарекли!
И куст она и дерево высокое...
Ещё и ягоды, целебные и вкусные,
Дарит черёмуха черноглазая,
Пышно разрастаясь в родной стороне!