Шалений літній дощ танцює гопака
І грім гуркоче у небесні барабани,
І блискавки з небес кида чиясь рука,
На спраглої землі такі болючі рани.
Гуркоче і гримить, немов у судний день
І хмари в небі мчать, летять, як колісниці.
Щосили Всесвіт б'є у дзвін: дзелень, дзелень
І ллє згори річки небесної водиці.
А ми такі малі, громам наперекір
Мчимо, стрибаєм без страху через калюжі,
Бо там, де кинутий людьми самотній двір,
Потоне в погребі із цуценятьми Жужа.
Хай ливень заливає, наче із відра,
Витягуємо із води сім'ю лахмату.
Серця дитячі щастя сповнені й добра
І радо туляться до нас щенята.